“ВІВЦІ МОЇ ЧУЮТЬ МОГО ГОЛОСУ”
Діянь святих апостолів читáння.
Ді. 36 зач.; 15, 5-34.
5. В тих днях деякі з секти фарисеїв, що були увірували, встали й казали, що треба їх обрізати та наказати, щоб берегли закон Мойсея. 6. От і зібралися апостоли та старші, щоб розглянути цю справу.
7. По довгій суперечці встав Петро і промовив до них:
– Мужі брати! Ви знаєте, що вже віддавна Бог вибрав був мене між вами, щоб погани з уст моїх чули слово євангелія й увірували. 8. І серцевідець Бог засвідчив їм, даючи їм Святого Духа, як і нам, 9. і не вчинив ніякої різниці між нами та між ними, очистивши вірою їхні серця. 10. Чого ж ото тепер спокушаєте Бога, бажаючи накинути учням на шию ярмо, якого ні батьки наші, ні ми не могли нести? 11. Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса, і так само вони.
12. Затихла вся громада й стала слухати Варнаву та Павла, як вони розповідали про ті знаки та чуда, що Бог учинив був через них між поганами.
13. А як вони замовкли, озвався Яків і мовив:
14. – Мужі брати, слухайте мене! Симон розповів, як Бог спершу навідався до поган, щоб узяти з-між них народ для імени його. 15. З тим згоджуються і слова пророків, як написано:
16. Після цього я вернуся
й відбудую занепалий намет Давида;
я його руїну відбудую
і знов його поставлю,
17. щоб решта людей Господа шукала
і всі народи, на яких призване ім'я моє,
каже Господь, що чинить це,
18. – йому відоме споконвіку.
19. Тому я думаю, що не треба турбувати тих із поган, що навертаються до Бога, 20. але їм написати, щоб стримувалися від нечистот ідольських, від розпусти, від душенини та від крови. 21. Мойсей бо з давен-давна має по містах своїх проповідників, що його читають у синагогах щосуботи.
22. Тоді апостоли і старші разом з усією Церквою постановили вибрати кількох з-між себе й послати в Антіохію з Павлом та Варнавою: Юду, званого Варсавою, і Силу, мужів-проводирів між братами.
23. Вони написали й доручили через них ось що:
«Апостоли і старші брати ваші братам з поган в Антіохії, Сирії та Кілікії: привіт.
24. Тому що ми чули, як деякі з нас, вийшовши без нашого доручення, занепокоїли вас словами та схвилювали ваші душі, 25. ми постановили однодушно вибрати мужів і їх до вас послати разом з любим нам Варнавою та Павлом, 26. людьми, що душі свої віддали за ім'я Господа нашого Ісуса Христа. 27. Ми, отже, вислали вам Юду й Силу, і вони вам усно викладуть те саме. 28. Подобалось бо Святому Духові й нам не накладати на вас ніякого тягару більше, крім цих необхідних речей: 29. стримуватися від ідоложертвенного м'яса, від крови, від душенини та від розпусти. Ви добре зробите, коли будете берегтися цього. Будьте здорові».
30. Висланці прийшли в Антіохію і, скликавши громаду, доручили листа, 31. і вони, прочитавши його, зраділи і втішилися. 32. Юда та Сила, які самі були пророки, втішали і скріпляли братів довший час. 33. По деякім часі брати відпустили їх у мирі до тих, що їх вислали.
34. Сила рішив зостатися там, Юда ж повернувся в Єрусалим.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Йо. 37 зач. 10, 17-28.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
17. Тому Отець мене любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти. 18. Ніхто не бере його від мене, я сам від себе кладу його. Владу маю його покласти і владу маю його назад узяти.
19. І знову постала суперечка між юдеями за ті слова. 20. Численні з них казали:
– Він біса має; він божевільний. Чому його слухаєте?
21. Інші ж казали:
– То не слова біснуватого. Хіба біс може відкрити сліпим очі?
22. Було тоді Обновлення в Єрусалимі, і була зима. 23. Ісус проходжувався у храмі Соломона у притворі. 24. Обступили його юдеї і йому кажуть:
– Доки триматимеш душу нашу? Коли ти Христос, скажи нам одверто!
25. Ісус відповів їм:
– Казав я вам, та ви не віруєте. Діла, які я чиню в ім'я Отця мого – вони свідчать за мене. 26. Та ви не віруєте, бо ви не з моїх овець. 27. Вівці мої голосу мого слухаються, і я їх знаю: вони йдуть слідом за мною, 28. і я даю їм життя вічне; не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх.
“ВІВЦІ МОЇ ЧУЮТЬ МОГО ГОЛОСУ”
Цей уривок з Євангелія від Івана (10:22–28) є надзвичайно глибоким і особистим. Він не лише говорить про те, ким є Ісус — Христос, Месія, але й відкриває серце взаємин між Ним і Його вірними — тими, хто Його слухає, Його знає і йде за Ним.
Дорогі у Христі,
Сцена — зимовий храм у Єрусалимі, свято Обновлення (теперішнє свято Хануки). Люди збираються навколо Ісуса і прямо запитують: “Скажи нам одверто — ти Христос?” Здається, що вони хочуть істину. Але Ісус бачить глибше: вони чули, бачили — але не вірують. Ісус уже вчинив чуда, говорив про Себе, навіть вжив слова “Я і Отець — одне” (в. 30). Але ці люди не хочуть чути. Їхнє серце закрите. Бо знання без довіри — не веде до віри. Вірний учень — це вівця, яка слухає і йде за голосоп вчителя “Вівці мої голосу мого слухаються, і я їх знаю.” Це не образ наївного послідовника. Це образ глибокого зв’язку довіри й вірності. Вівця — не та, що “знає теологію”. А та, що чує голос свого Пастиря і йде за ним, навіть коли важко. Вона ніколи через Хреста не спіткнется! Христос знає своїх — і дає їм життя вічне Це не просто “нагорода” після смерті. Це — життя з Ним уже тут, спільнота, яка не закінчується могилою.
Марія — молода жінка, яка працювала у великому місті, була успішною, мала друзів і добре життя “ззовні”. Але всередині відчувала порожнечу, страх, тривогу, які не могли заглушити ні кар’єра, ні відпочинок, ні спілкування. Одного разу, втомившись від усього, вона зайшла до церкви, де йшла Літургія. І саме в той момент читали уривок:“Вівці мої голосу мого слухаються, і я їх знаю…”Ці слова “Я їх знаю” торкнулися її серця. Уперше вона відчула, що Бог не просто “є”, а знає її — особисто, з її болем і пошуками. Вона залишилась після служби, вперше щиро помолилася, і відтоді почала щоденну подорож довіри — з Христом, Пастирем, Який веде її крізь темряву.
Хто слухає Його голос і йде за Ним, той ніколи не загубиться, навіть коли світ темний.
МОЛИТВА:
Господи Ісусе, мій Пастирю,
дай мені чути Твій голос серед галасу світу.
Дай мені сміливість іти за Тобою,
і вірність, коли важко.
Веди мене до життя вічного,
бо я Твоя вівця, Твоя дитина.
Амінь.
о. Олександр Манзич