Зустріч з Ісусом – це «остання інстанція», остання надія, тобто шлях до Бога
До корінтян другого послання святого апостола Павла читання
183 зач. 2Кр. 7,1 – 10
«Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла й духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі. 2. Дайте нам місце у вашому серці. Ми нікого не скривдили, нікому шкоди не завдали, не визискували нікого. 3. Говорю це не щоб вас осудити, бо я вже вам сказав, що ви в нашім серці, щоб умерти й жити разом. 4. У мене велике до вас довір’я, я вельми пишаюся вами. Я повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей. 5. Бо коли ми були прийшли в Македонію, тіло наше не мало ніякого спокою. У всьому лиш скорбота: зовні – борні, страхання − всередині. 6. Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита, 7. і не лиш його приходом, а й утіхою, якої він зазнав від вас, оповідаючи нам про ваше палке бажання, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так що я зрадів ще більше. 8. Хоч я і засмутив вас листом, не жалкую того; коли й жалкував, бачу, що той лист, хоч і на час, був засмутив вас, 9. тепер же радію не тому, що ви були засмутилися, а тому, що смуток ваш привів вас до каяття. Ви-бо засмучені були задля Бога, так що ви від нас не зазнали шкоди. 10. Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба, а смуток цього світу смерть спричинює».
Від Марка святого Євангелія читання
5 зач. Мр. 1,29 - 35
«І скоро вийшов Він із синагоги, то разом з Яковом та Йоаном пішов у дім Симона та Андрія. 30. Теща ж Симонова лежала у гарячці, тож Йому негайно сказано про неї. 31. Він підійшов і підвів її, взявши за руку, і покинула її гарячка, і заходилась вона їм услуговувати. 32. Як же настав вечір, по заході сонця, почали приносити до Нього усіх недужих та біснуватих. 33. Усе місто зібралося перед дверима. 34. І Він оздоровлював чимало недужих на різні хвороби, а й бісів багато вигнав, але заборонив бісам говорити, вони бо про Нього знали. 35. Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився».
Зустріч з Ісусом – це «остання інстанція», остання надія, тобто шлях до Бога
«Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився». Якщо читати уривок у зворотному порядку – від цього останнього вірша, тоді можна краще зрозуміти, чому людей так приваблювала постать та особа Ісуса. У Ньому притягувало все – і слова, і вчинки. Усе це природно випливало з того, Ким Він був, – Богом і справжньою людиною водночас. Його Божество не спалило і не знищило в Ньому людини, а людське найповнішою мірою було відкрите на Боже. Саме тому, попри шалену насиченість щоденного життя і великий запит на Його час, увагу, слово та подиву гідні діяння, Ісус жив Своїм внутрішнім особливим ритмом – спілкуванням з Отцем, тишею та молитвою, у якій людське пронизувалося Божественним.
Очевидно, Ісус був Богом, і Бог промовляв через Його слова та діяв через Його вчинки. Та Він також вповні, не позірно, був людиною, і люди на перших етапах спілкування і зустрічей сприймали Його саме як людину, хай і незвичайну. Проте Його людське було повністю підкорене Богові, і тому натовпи та поодинокі люди прагнули побачитися з Ним, линули до Нього. На рівні інтуїції та досвіду зранені, хворі, знедолені та загалом потребуючі і стражденні особи знали, що зустріч з Ісусом – це для них «остання інстанція», остання надія, тобто шлях до Бога.
о. Роман Северин