Слово дня

Люди захоплюються чудесами Ісуса, але коли Він говорить про хрест — вони бунтують. Христос каже: хто хоче йти за Мною — нехай зречеться себе. Павло пояснює: одна жертва Христа навіки освятила нас. Віддання Різдва завершується закликом — не зупинитися на емоціях свята, а піти дорогою учня, дорогою щоденного «так» Богові.

Оздоровлення сліпого відбувається поетапно: спочатку він бачить нечітко, потім — ясно. Так часто діє Бог: очищує наше бачення поступово. Павло нагадує, що Христос відкрив нам новий шлях, очищуючи совість. Духовне зорове прозріння — це процес, у якому Христос торкається нас знов і знов.

Ірод убиває невинних дітей — світ відкидає світло. Христос говорить про закваску фарисеїв: серце, яке замкнулося на Бога. Павло каже про Новий Завіт, у якому Бог пише закон у серці людини. Младенці — перші мученики — нагадують, що світло приходить крізь темряву, але темрява його не переможе.

Десятеро були оздоровлені, але лише один повернувся подякувати. Подяка відкриває повноту благодаті. Павло каже: у Христі ми оновлені, й наше життя має відобразити цю новизну. Після Різдва це особливо важливо — не тільки прийняти дар, але й відповісти вдячністю.

Стефан свідчить про Христа до кінця і прощає своїм катам. Це вершина християнської любові. Притча про виноградарів показує відкинення Сина, але також — що Він стає наріжним каменем. Мучеництво — це перемога любові над страхом.

Святе Сімейство переживає втечу, загрозу, вигнання. Бог входить у людську долю з її труднощами. Павло каже: Христос став подібним до нас у всьому, щоб допомогти тим, хто в спокусах. Собор Богородиці нагадує: Марія завжди поруч із тими, хто шукає Бога серед випробувань.

Мудреці йдуть за зіркою, бо шукають правду. І знаходять Бога — у Дитині, у простоті. Павло каже: Бог послав Свого Сина, щоб ми стали дітьми. Різдво відкриває: Божа велич приходить не через силу, а через ніжність, яка перемінює серце.

У простоті Вифлеєму народжується Той, через кого Бог промовив остаточно. Павло каже: Син — відблиск слави Отця. А Євангеліє показує, що перші, хто Його побачив, були пастухи — люди вбогі, але відкриті. Навечір’я Різдва вчить нас: Бог стає близьким тим, хто має просте і покірне серце.

Ісус каже учням про переслідування, але додає: «Терпеливістю душі ваші спасете». Павло нагадує: Боже слово проникає до глибини серця і виявляє правду. Терпеливість, що опирається на Слово, дає силу вистояти, навіть коли все навколо непевне.

Саддукеї ставлять питання без віри, і не можуть зрозуміти воскресіння. Павло застерігає: через невірство Ізраїль не ввійшов у спочинок Божий. Пильність серця — це здатність бачити дійсність очима віри, а не лише розуму.

Родовід Ісуса показує, що Бог входить у реальну історію людей — із їхніми слабкостями й світлом. Усі покоління — шлях до воплочення. Павло говорить про віру Отців, яка дивиться далі за видиме. Так і ми: перед Різдвом покликані довіритись Богові, що приходить у наше життя так само реально.

Ісус заспокоює: «Не бійся, мале стадо». Пильність — це не тривога, а готовність серця зустріти Господа. Павло нагадує про надію покликання і велич Його сили.