Слово дня

Текст Євангелія дня − це частина довгої розмови Ісуса із заможним представником фарисейського руху та членом Синедріону (Вищої ради юдеїв) Никодимом, який пізніше стане таємним послідовником Ісуса (Йо 7:50−51; 19:38−39). Христос використовує цю зустріч, щоб пояснити Никодимові потребу духовно переродитися, тобто «народитися згори». У тій частині розмови, яку читаємо на Літургії, Ісус вказує на Своє Божественне походження: позаяк Він прийшов із неба, то має право говорити про небесні речі (в. 13). Апелюючи до події в книзі Чисел 21:9 («І зробив Мойсей мідяного змія й повісив його на стовпі; і коли кого-небудь кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий»), Господь підкреслює Свою вищість над Мойсеєм та говорить про Свою майбутню прославу через Розп’яття та Воскресіння (в. 14−15; пор. Іс 52:13; Дан 7:13−14).16-й вірш цього уривку містить стислий підсумок Євангельської вістки загалом, адже пов’язує події Страстей Ісуса з Божою любов’ю до сотвореного світу. У цих словах можна побачити повну картину Божественної опіки не тільки над Ізраїлем, але над усім сотвореним світом. Божою відповіддю на усі страждання світу є прихід Його Єдинородного Сина. Євангелист Йоан надає перевагу окресленню Ісуса як «Сина», а Бога − як «Отця» (пор. Йо 3:35; 6:40; 17:1). Тільки Ісус Христос є повним відображенням та представленням Отця (14:9−10). Будучи посланцем Отця, Ісус цілковито відкрив нам Його на землі (пор. Йо 13:16, 20)

«Зійшов із неба». Це і є Божа динаміка життя – рухатися в нашому напрямку. Бог завжди звернений до мене і до тебе. Він бачить, де я і де ти, тому сходить, бо хоче, щоб ми були там, де Він. Небо – реальність, в якій перебуває Бог, і яка приготована для нас поза реальністю цього світу.

На початку книги Буття читаємо про сотворення неба і землі, а в книзі Одкровення − про Нове Небо та Нову Землю. Щоб небесне і земне були знову поєднані, Бог сходить до нас. Дуже важливо пам’ятати про Його ініціативу. Він не залишив нас у нашому вигнанні, не залишає тепер і не залишить ніколи. Він єдиний є Тим, Хто «може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо» (Еф 3:20).Ставши людиною, зійшов з неба в нужду існування найслабших, відкинутих та незахищених, бо Він Еммануїл – Бог, який є з нами і полюбив нас до тієї міри, що віддав за нас Своє життя, щоб ми не загинули, а жили життям вічним (не просто безконечним, але життям іншої якості, таким, над яким смерть і тління не мають влади).

Ісусе, дай мені ласку пам’ятати, що Ти є Той, Хто зійшов з неба в моє існування, щоб наповнити його справжнім змістом, щоб обдарувати Своїм життям (пор. Йо 10:10). Хай свідомість Твоєї близькості та постійної ініціативи наповнює моє серце миром та вдячністю.

о. Василь Козак

Євангеліє дня містить у собі дві великі сцени: суд Ісуса перед Пилатом та Іродом, а також Розп’яття Ісуса. Знаючи, що Пилат відкине релігійні звинувачення щодо Ісуса, оскаржувачі Господа звинувачують Його у бунті та намовлянні до політичного перевороту. Пилат тричі заявляє про невинність Ісуса і, шукаючи справедливості, намагається Його звільнити. З уст цього язичника ми чуємо, хай навіть іронічне, визнання Ісуса царем. Цілком інакше поводиться Ірод – він не тільки не шукає правди, але хоче, щоб Ісус, немов якийсь маг, розважив його чудами. Тому, перед Іродом Ісус навіть не відкриває уст. В кінці остаточне рішення має знову прийняти Пилат, який пробує торгуватися за життя Ісуса, але, зрештою, на волю виходить розбійник, бо провідники народу, звинувачуючи Ісуса у бунті, нелогічно воліють, аби їм випустили бунтівника Варавву. Ісус далі мовчить і на хресті засвідчує Свою Божественну і Царську гідність. Загалом у сцені розп’яття Ісуса Лука звертає увагу на різні важливі деталі: Симон Киринеєць не просто випадковий перехожий – він як учень несе свій хрест за Учителем (Лк 14:27; 9:23); також жінки, як учениці слідують за своїм Учителем. Хоча призначених на розп’яття не можна було оплакувати (Втор 21:22-23), усе ж жінки відважно не підкоряються цій забороні і виявляють пошану до Ісуса як до пророка. Ісус дає останні повчання тим, які Його супроводжують. У кінці останньої сцени Його розпинають поміж двох розбійників, багато з присутніх насміхаються з Нього, а Ісус у відповідь молиться за них. 

Ісусе, Ти поніс на Собі мій хрест. Даруй мені мудрість і силу не ухилятися від чужих хрестів, які Ти довіряєш мені нести.

О. Василь Козак

Петро природньо боявся за своє життя. І навіть більше, він прагнув урятувати себе і життя Ісуса, але хотів це зробити відповідно до власного розуміння. Бог мав інші плани. Ісус прийняв Божий задум, а Петро − ні. Тому і сталася ця трагедія відречення. Чому Ісус згодився з Божою волею? Тому що знав Бога дуже глибоко, усім Своїм єством. Досвід Бога, який мав Ісус, як людина, не мала і не матиме жодна людина на землі. І не тільки тому, що Він був Воплоченим Єдинородним Божим Сином, одним із Пресвятої Трійці, а також тому, що усю Свою волю, усю Свою людську природу Ісус підкорив Небесному Отцеві. У цьому Його велич як справжньої людини.

До Воскресіння, Петро до кінця не розумів Ісуса. Очевидно, що зовні, як людину він знав Христа, адже Той навіть поселився у хаті Петрової тещі в Капернаумі, коли на початку прилюдного служіння Його відкинули у рідному Назареті (Лк 4:16-30). Але Петро не знав Ісуса своїм серцем. У біблійній мові іменник «знання» означає також «розуміння, досвід». Коли ми втрачаємо досвід Бога, розуміння Його Волі, тоді починається наша деградація. Відійшовши від Бога, ми віддаляємося від ближніх, самих себе та власної ідентичності. Тільки розуміння та досвід Божого милосердя , через покаяння, може повернути нас на дорогу життя.

О. Василь Козак

Пригадайте собі ситуацію, коли на кону стояло щось дуже дороге для вас. Коли розуміли, що в одну мить втрачаєте все, що мусите пожертвувати чимось справді важливим для вас. Пам’ятаєте, скільки сумнівів, скільки переживань, болю довелося перебрати в своїй голові. Як ви ретельно і скрупульозно зважували всі “за” і “проти”, бо ви приймали рішення.

А подумайте тепер про Христову жертву. Він – Господній Син. Йому під силу абсолютно все. І Його вибір був би абсолютно правильним у будь-якому випадку. Що б не обрав Христос – Він був би правий.

Та, готуючись стати жертовним агнцем, цілковито віддається волі Свого Отця. Божий вибір для Нього є остаточним.

Зізнайтеся собі щиро: коли ви віддавали своє життя так цілковито в Божі руки, коли приймали Його волю, як абсолютне рішення для себе, не маючи ані найменшого сумніву у його правильності? Тож наслідуймо Христа щодень в довірі Отцеві і Його Волі.

О. Василь Козак 

Коли Христос подає учням хліб, то хоч він і не змінює своїх фізичних властивостей, силою слів Ісуса він стає Його Тілом, так само діється і з вином, яке стає Його Кров’ю. Коли ми їмо Тіло Христа і п’ємо Його Кров, установлюється Новий Союз між Богом і людьми. Отже, тут можна побачити зв’язок із символікою Синайського Союзу, під час якого людей окроплювали кров’ю жертовних тварин (Вих 24:1-8). Однак те, що вчинив Ісус, жертвуючи Самого Себе, досі не мало аналогів у жодному союзі. До цього моменту в жертву приносили тварин, тепер Ісус, Божий Син, Сам добровільно приносить Себе у єдину досконалу жертву. Жертва Його життя звільняє усе людство з неволі сатани, гріха і вічної смерті. Починаючи від апостолів, Церква вірить, що коли ми повторюємо слова та дії Ісуса з Останньої вечері, тоді Він Сам присутній у спільноті та діє у ній, Він Сам є і жертвою, і священником водночас. Тому Євхаристія − це найдосконаліший і найповніший акт служіння Божого люду, а участь у Євхаристії − найпрекрасніший спосіб поєднання з Христом та найкраща форма подяки і молитви. У Євхаристії переживаємо невимовну єдність із Богом.

О. Василь Козак

Церква називає цю неділю "М'ясопусна або про страшний суд". Завжди виникає питання, чому ж страшний. Слухаючи Євангеліє ми не чуємо нічого страшного, лякаючого, чи погрозливого. Так чуємо про суд, на якому Господь питає чи достатньо ми любили Його через своїх ближніх? 

Страх цього суду криється власне в наших серцях. Тому що, нам християнам особливо 21 століття набагато легше ховатися за особистою обрядовістю, чи часто поганськими традиціями, аніж любити свого ближнього. 

Тому сьогодні єднаючись Ісусом Христом через таїнство Євхаристії, спробуймо любити тих хто поруч, не словами а вчинками. І тоді суд для нас перестане бути страшним.

О. Вікторі Бурлака 

А сьогодні Євангелії від Марка, ми чуємо, як Ісус на запитання чи Він Христос відповідає: " Я Є" - "εγw εἰμι". Ці слова зустрічаються також в старому завіті в палаючому кущі коли Мойсей питає ім'я  Боже, Він відповідає "Я Є". Часто можемо чути де напасино що Ісус Христос Бог. Сьогоднішнє Євангеліє дає нам чітку відповідь, а ти Віруєш?

О. Віктор Бурлака 

Сьогодні Свою повчальну притчу про блудного сина Господь Ісус розповідає для кожного з нас, щоб обнадіяти через можливість покаяння і навернення, що у нашому житті ще не все втрачено. Адже якщо навіть такому невдячному синові, який передчасно забрав спадок батька і розтратив його, живучи розпусно, Господь дарує прощення, то і ми можемо сподіватися на Божу милість. Власне, Христос і розповідає цю історію, щоб наочно показати безмежну любов Небесного Отця до кожного з нас. Звичайно, Бог дає нам вибір, але варто бути відповідальними у своїх діях, бо не все, що ми можемо чинити, буде нам на користь. Коли ми прагнемо свободи, Бог дарує нам її. Коли шукаємо Любові, Господь щедро наповняє нас нею, бо і сам є Любов. Та коли хтось віддається на служіння розпусті, це руйнує і саме тіло, яке покликане стати храмом Святого Духа, і нищить людську душу. Та як би низько ми не падали, маємо пам’ятати одну важливу істину: Господь нас, які завжди маємо в собі Його образ, безмежно любить. І як тільки зажадаємо піднятися з «болота» наших гріховних залежностей, страхів і жалів та зробимо крок у напрямку до Бога, Він, який завжди чекає на нас, сам вийде назустріч, як люблячий Батько, щоб знову прийняти в Своїх обіймах уже воскреслого сина чи дочку, повертаючи нам власну гідність – бути людиною, із образом і подобою свого Отця. Амінь!

О. Давид Шпанюк МСПБ

Улюблені! Коли ненависть засліплює очі, така людина не відає, куди рухатись. Але прощення і любов, з Божого милосердя, дозволяють нам ходити у світлі, адже Сонцем Правди для нас є Христос. Якщо ми піддаємося гріховним пристрастям, то через них біси мають до нас доступ і роблять нас рабами гріха, вводячи у царство темряви. Та якщо ми приймаємо любов Божу, то вона преображає наше життя. Достатньо невеликого вогника віри, щоб розвіяти велику пітьму розпачу і розчарувань. Приймаймо Слово Боже з вірою, адже як Христос звільнив від бісівського поневолення жінку-блудницю, так Він здатний і нас, заблуканих у темряві страхів та пожадливостей, вивести до світла Божої Любові. Молімося, щоб Господня рука розвіяла темряву над нашим народом, щоб ми з радістю зустрічали жаданий світанок нового дня, осяяного Божою присутністю!

О. Давид Шпанюк МСПБ 

Життя кожної людини має багато своїх клопотів і турбот, а ще воно наповнене усілякими гріхами. Гріх краде від нас радість життя у Бозі, а також позбавляє вічного життя, приготованого для нас люблячим Батьком. Та милосердний Господь дарує нам радість спасіння через таїнство Покаяння. Отримати ж дар прощення може тільки той, хто щиро визнає перед Богом свою гріховність і уповає на Божу милість. Не виправдовуймо самі себе власною гординею, адже Христос, як «примирення за наші гріхи», зробив це за нас на хресті. Ми лиш маємо з вірою і вдячністю це прийняти. Отже, чуваймо в молитві, щоб коли «запіє півень» і з’явиться «пан дому», ми не проспали цю найважливішу зустріч усього нашого життя, щоб нам, приспаним гріхами, не розминутись із нашим Спасителем.

о. Давид Шпанюк МСПБ

Улюблені у Христі! Христа розпинали ті, серцями якими заволодів лукавий. Але яким є наше життя? Хіба гріховні пристрасті, які виходять із нашого серця, не стають катами Христовими?! Та любов і довготерпеливість Господа дарує нам шанс на спасіння. Лиш пам’ятаймо Слово Боже, що день Господній «прийде, як злодій»: не знаємо коли. Але якщо ми залишимось вірними Богові, то цей день Божого приходу не окраде нас зненацька, а, згідно Божої обітниці, перемінить нас до нового життя. Лиш будьмо чуйними до голосу нашого Господа, щоб ми могли впізнати Його присутність при дверях наших сердець і впустити Його у власне життя, щоб удостоїтись увійти до Царства Божого ще тут, на землі.

о. Давид Шпанюк, МСПБ

Господь у Своїй безмежній Любові до людини попереджає нас про спокуси цього світу, які можуть похитнути навіть тих, хто є вірний Богові. Голоси неправдивих месій та лжепророків і досі лунають звідусіль, намагаючись переконати нас, що через ворожбитство, передбачення і магію вони володіють якоюсь силою. Та нам, і так уже возлюбленим нашим Отцем, не варто слухатися таких голосів. Не варто захоплюватися тими, хто з очима, повними перелюбу, «розкоші дня за щастя вважають», бо обіцяючи волю, вони самі є рабами гріховних пристрастей, джерелами безводними. І коли Христос перелічує жахливі наслідки мерзоти запустіння святого місця, то нехай наші серця ніколи не стануть порожніми і безбожними. Молімося, щоб, попри усі спокуси цього світу, наші серця пізнавали і приймали справжнього Спасителя, який не узалежнює нас, а звільняє від облуди, і робить вільними бути співтворцями власного життя. 

о. Давид Шпанюк, МСПБ