Слово дня

Багато людей помилково думають, що їхній гріх є лише їхньою приватною справою, навіть вважають, що Бог не звертає увагу на їхнє життя та на їхні гріхи. Але книга Буття нам сьогодні доводить, що скарги про грішне життя людей піднімаються до Неба, і Бог хоче навести лад, бо гріх завжди робить безлад. Бог є справедливий, Він перевіряє, чи ті скарги правдиві, чи ні (пор. Бут.18,20-21). І поряд із грішними людьми бачимо праведного Авраама, який хоче стримати справедливий Божий гнів. Він закликає Бога до милосердя, щоб Він помилував ціле місто заради декількох праведників, які там живуть. Авраам навіть торгується з Богом, і Господь обіцяє, що навіть заради десяти праведників залишить ціле місто (пор. Бут.18,32). Отже праведні люди можуть стримувати справедливий гнів Божий. З цього можемо порозуміти, наскільки є важливо нам молитися і перепрошувати Господа навіть за тих, які страшно грішать, випрошувати Боже милосердя для всіх. 

А коли запитаємо, що привело Содому та Гомору до такого стану перебування в тяжких гріхах, то у книзі Приповідок знаходимо відповідь: «Погибелі передує гординя, падінню ж – бундючний дух» (Прип.16,18). Це бачимо часто і в сучасному світі, бо багато людей у своїй гордині не хочуть бачити власні гріхи, більше того, вони ще й бунтують, що  ніби Бог через заповіді забороняє їм грішити. І це приводить до остаточної загибелі.  Ці люди думають, що ходять легкою дорогою, але забувають, що «Бувають путі, що здаються простими, але кінець їх – дорога смерти» (Прип.16,25). Тому, коли стараємося жити праведним життям, не потрібно боятися випробовувань, адже це є ознакою того, що Господь нас цінує, як щось дорогоцінне, на подобу срібла і золота, бо «Як горно срібло, а вогонь золото, так Господь випробовує серце» (Прип.17,3). 

о. д-р Августин Соланський

Сьогодні Бог кличе Авраама до чогось дуже великого: «Ходи зо Мною і будь бездоганний» (Бут.17,1). Це дуже відповідальне завдання! Але коли хтось хоче іти за покликом Господа, то має стати досконалим. Адже до Неба може ввійти лише той, хто буде святим! Більше того, Бог хоче, щоб не лише Авраам ходив за Ним, а і його потомки: «Ти берегтимеш союз мій, ти й твої потомки, в їхніх поколіннях» (Бут.17,9). Господь бажає, щоб Авраам навчав і своїх нащадків, як бути вірними Творцеві. Бог прагне, щоб Авраам передав своїм потомкам віру і прищепив їм любов до Вседержителя, щоб слідували Його законові в покорі. Це просить Господь і від всіх батьків – щоб вони навчали своїх дітей любити Бога!

Авраам був розумним, бо послухався Господа, він був мов той син, який «веселить батька» (Прип.15,20). Він добре знав і розумів, що ходити за Господом і бути бездоганним можна лише у великій покорі, адже «Осоружний Господеві - кожен гордий серцем; такий напевне кари не уникне» (Прип.16,5). Авраам у вірі та покорі розумів, що має повністю покластися на Бога. Тому і нам слід пам’ятати повчання книги Приповідок: «Здайся на Господа у твоїх справах, і задуми твої здійсняться» (Прип.16,3).

о. д-р Августин Соланський

Сьогодні ми дізнаємося про особливу характеристику Авраама – віру. І то не просту та абияку, а надзвичайно сильну, таку міцну і непохитну, що Господь «зарахував йому те за праведність» (Бут.15,6). І якщо хтось думає, що, коли буде вірити в Бога, відразу все буде легко в житті – то помиляється. Часто трапляються різні випробовування. Бог каже до Авраама, що його «потомки будуть чужинцями в землі не своїй; будуть рабами і гнітитимуть їх чотириста років» (Бут.15,13). Досить невтішна картина, але Господь обіцяє, що Він вчинить суд і «вони вийдуть звідтіля з майном великим» (Бут.15,14). Тому і нам потрібно вірити і ніколи не зневірятися, бо Господь вірний своїм обіцянкам і Він завжди підтримає того, хто Йому вірний. Не забуваймо, що «Огидна Господеві дорога злого; того ж, що по правді ходить, Він любить» (Прип.15,9). Тому навіть серед випробовувань не потрібно сумувати, а потрібно веселитися у Господі, радіти у вірі на краще майбутнє, адже «Усі дні погані в сумного, веселе ж серце завжди бенкетує» (Прип.15,15). З Богом нам не буде страшно, навіть серед нестачі і життєвих злиднів, бо «Ліпше трохи в Господньому страсі, аніж великі скарби у тривозі» (Прип.15,16).