Нунцій в Україні: мир – це Боже чудо, все уповання на Божу Матір

Нунцій в Україні: мир – це Боже чудо, все уповання на Божу Матір

Бер 03, 2023
Через рік після широкомасштабного російського вторгнення в Україну архиєпископ Вісвалдас Кулбокас розповідає в інтерв’ю для ватиканських медіа про страждання і надії народу, що живе в стані війни.
 
В річницю широкомасштабної російської агресії проти України, яка принесла великі страждання та руйнування, і водночас показала світові мужність українського народу, не приглушивши прагнення жити на своїй землі в мирі та свободі, в усьому світі відбуваються молитовні ініціативи в намірі миру. Римо-католицькі єпископи України зібралися на молитовне чування у всеукраїнському Марійському санктуарії в Бердичеві, до яких приєднався Апостольський нунцій в Україні архиєпископ Вісвалдас Кулбокас. Він від самого початку вторгнення вирішив залишитися в Києві, а тепер в інтерв’ю для ватиканських медіа поділився думками про пережитий досвід. 24 лютого, в сумну річницю російської агресії проти України, в Марійському санктуарії в Бердичеві відбудеться молитовне чування, в якому Ви братимете участь разом з усіма римо-католицькими єпископами України. В усіх дієцезіях країни, як також у багатьох інших країнах, відбуваються різні схожі ініціативи. Чому важливо спогадувати цю дату молитвою? Чому молитвою? Я би пояснив це наступним чином. Минулої неділі ми мали дуже важливе богослужіння в греко-католицькому катедральному соборі в Києві: там відбулися єпископські свячення Київського єпископа-помічника. В Євангелії говорилося про братерство… Наш Господь Ісус казав: «Те, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви Мені зробили: ви Мене одягнули, ви втамували Мені спрагу, ви Мене нагодували, відвідали у в’язниці». Цей євангельський уривок, який сам у собі повинен би бути зрозумілим і, можливо, в більшості регіонів світу він зрозумілий, бо коли є бажання, то вдається напоїти, нагодувати, одягнути, відвідати, то тут, під час війни, це в багатьох ситуаціях, на жаль, не вдається. Наприклад, минулого березня, отримавши також благословення Святішого Отця Франциска, я старався потрапити в Маріуполь, аби евакуювати людей, привезти воду, хліб… І я не мав такої можливості, мені це не дозволили. Кардинал Краєвський у квітні намагався зробити те саме, і не міг. Тепер наші священики, ченці та черниці, волонтери стараються привезти допомогу в Херсон, Запоріжжя, Бахмут, Харків і околиці, й чимало з них потрапляють під обстріли, як це сталося також з тим же кардиналом Краєвським у вересні, або зі священиком, пораненим місяць тому в Харківській області, чи з черницею, що була поранена разом з ним. Не вдається привезти воду, немає змоги привезти хліб. Або ж наші греко-католицькі священики, ув’язнені ще в листопаді, два редемптористи, що служили в Бердянську: нам не вдається відвідати їх. Це дуже сильний контраст: в цих умовах війни не маємо можливості сповнити Євангеліє. Принаймні не в усіх ситуаціях і не в усіх регіонах. Отож, молитва, яку підноситимемо, буде благанням до Господа і до Божої Матері: «Вчиніть так, щоби ми повернулися до світу, який був створений Богом, бо світ, у якому ми живемо тепер, є створений насильством, агресією, війною, він не є Божим світом!». Ще один важливий аспект знайдемо, якщо переглянемо історію. Кілька днів тому я перечитав історію Київської Русі. Київська Русь – це той самий Київ, у якому я тепер перебуваю – вже в ХІ столітті, десь у 1037 році була посвячена як держава, як князівство, під покров Діви Марії. Київське князівство в історії людства, в історії християнства належить до найдавніших утворень, серед найдавніших держав, які були ввірені під захист Богородиці. Отож, коли Святіший Отець Франциск минулого року, в єдності з усіма єпископами світу, наново посвятив Україну та Росію Непорочному Серцю Марії, то йшлося про акт, яким було поновлено, коли говоримо про Україну, посвячення Діві Марії. І 24 лютого знову буде молитва до Діви Марії, знаючи, що ми вже неодноразово ввірили Україну Її захистові, а тому звертатимемося до Неї як діти. Отож, чому молитва? Бо ми дуже чітко бачимо, що протягом року настільки інтенсивної війни не вдається знайти інші вирішення, залишається лише Боже чудо, залишається лише молитва, і вона є нашою головною духовною зброєю, ба більше, – найдієвішою. І маємо повну довіру – я маю повну довіру й уповання – на захист Діви Марії. Чи протягом цього року війни змінилося Ваше розуміння свого служіння як нунція? Без сумніву, тут є багато аспектів, але я хотів би окремо підкреслити духовний аспект. Насамперед, перебуваючи тут, ми ніколи не знаємо, що станеться в наступний момент: чи вдасться провести зустріч, чи матимемо світло, чи буте телефонне сполучення, а чи прилетить ракета або безпілотник… Тому постійно перебуваєш із поглядом, зверненим до Бога, це дуже інтенсивний духовний досвід, за який я дуже вдячний Господеві, бо цей досвід є даром. Для себе самого вбачаю сповнення того, що розумію як місію апостольського нунція: з одного боку, і далі представляти Святішого Отця та Церкву, з іншого – особисто переживати постійний і дуже інтенсивний духовний виклик. Папа Франциск 28 грудня минулого року під час загальної аудієнції зустрівся з групою українських жінок – матерів, дружин, дочок і сестер полонених російською армією українських військових. Знаємо, що перед цим Ви зустрічалися з ними в Апостольській нунціатурі. Протягом року нунціатура підтримала багато подібних ініціатив. Які б Ви хотіли згадати? Так, було багато моментів, які закарбувалися в моєму серці. Я б окремо згадав про два з них. Перший – це моя зустріч із дружинами двох військових, що відбулася в нунціатурі в травні: це були дні, коли захисники Маріуполя здавалися в полон. Одна з цих жінок, на жаль, вже втратила чоловіка; інша в той момент була на телефонному зв’язку зі своїм чоловіком. І я був світком тієї миті, коли сполучення перервалося: зв’язок припинився і жінка в цей момент не знає, чи вона назавжди втратила чоловіка, а чи він ще живий. Коли через кілька хвилин зв’язок відновився, вона плакала, бо той, про кого вона думала, що міг загинути, залишився живим. Це постійна травма, щосекундна. Ще один аспект, який я неодноразово пережив, пов’язаний з тим, що ці групи, товариства матерів, дружин, також і сестер, а навіть і братів полонених, при багатьох нагодах мені казали: «Ми не знаємо, чи він живий чи ні, чи порений, чи ні. Ми не маємо змоги відвідати його, дізнатися де він перебуває. Ми не маємо змоги довідатися, чи має теплий одяг під час зимових місяців». Це постійне незнання є справжньою мукою. В моїх думках закарбувалися всі ці свідчення, я складаю їх у молитві, насамперед, під час Святої Меси, під час щоденного розарію. У різних частинах України можна почути, що люди втомилися від війни. Чи Ви відчуваєте те саме? Що можуть зробити католики всього світу, щоби допомогти українському народові в цей момент? Як змінилися потреби, порівнюючи з першою частиною року? Очевидно, що втома відчувається на всіх рівнях, бо це був дуже напружений рік. Я кілька днів тому переглядав статистику: 150 тисяч знищених домівок. Це не тільки цифри, бо кожен знищений дім не тільки завдає болю, не лише є втратою, але створює труднощі. Наприклад, чого потребують люди в Миколаєві і Херсоні? Тож про потреби: людям потрібна нижня білизна, бо нема достатньо чистої води, щоби випрати її. Волонтери і священики розповідають мені, що коли привозять хліб, люди починають їсти відразу на місці, щойно отримають його. Те саме стосується води, одягу, як от термобілизни, яку неодноразово доставляв кардинал Краєвський… Втома відчувається і в Харківській області, де багато помешкань залишилися без вікон, а багато людей живуть у підвалах. Або в Бахмуті, де люди виходять з укриттів лише для того, щоби взяти їжу, привезену волонтерами Карітасу, й знову біжать ховатися. Потреби збільшилися, і навіть набагато, порівнюючи з початком, бо тепер, крім потреби в їжі, бракує огрівання, й чимало організацій, багато доброчинців подарували генератори чи печі. Існують також ще складніші потреби: в багатьох місцях є великий запит на психологів, які би були здатними допомагати сім’ям долати психологічні травми, які отримали безпосередньо вони, або ж хтось з родичів, як от військові, що повертаються з фронту. Є багато поранених. Крім того, нагальні потреби дітей. І багато організацій з радістю готові прийняти, якщо це можливо, українських дітей в сусідніх з Україною країнах, де б вони могли провести кілька тижнів у спокійному місці, де би не були змушені постійно переживати стрес від війни. Папа Франциск увесь рік носив Україну в своєму серці, практично під час кожного богослужіння чи аудієнції виявляючи свою солідарність, свою близькість з людьми, ураженими цією жахливою трагедією. Який слід ці слова залишили у Вас і в людях, з якими Ви перетиналися? У першу чергу я хотів би підкреслити те, що мені кажуть як представники уряду, так і представники різних релігій: «На жаль, не всі релігійні лідери виражають і виявляють цю близькість стражденному народові». У той час як у випадку Папи це є очевидним, бо вистачить взяти в руки книжку, що побачила світ минулого грудня, названу «Енцикліка про мир в Україні», яка містить виступи Папи Франциска протягом цих десяти місяців. Не згадуючи вже про Лист Папа Франциска до всіх українців, опублікований 25 листопада. Цей лист виражає два дуже важливі аспекти. Першим є велика теплота, велика близькість зі страждаючими: всі це відчули. Далі, як ви це могли побачити в Римі та в інших місцях, іноді трапляється так, що використані символи чи слова не однаково інтерпретуються в різних країнах, а ще гостріше це відбувається в Україні, де безпосередньо триває війна. Цей лист був дуже важливим і чітко показав сприйняття, яке має Святіший Отець. Використані порівняння, як от прекрасна аналогія з холодом, який переносила Свята Родина у Вифлеємі, а тепер український народ страждає від такого ж холоду. Отож, чимало порівнянь, використаних у цьому листі, були сприйняті як ковток свіжого повітря, бо це був дуже чіткий текст. Мені про це говорили також лідери інших Церков, тут не говорю лише про католиків, але й про дипломатів, представників уряду та інших релігій. Чіткість і велике тепло, що є в цьому листі, були високо оцінені. І він став немовби ключем для розуміння всіх інших виступів. Святіший Отець надав герменевтику для своїх багатьох коротших текстів. І за це я також дуже вдячний йому, дуже вдячний особисто. Світлана Духович - Ватикан
Поділитись
Категорія