Минула подія

Преосвященний владикаТеодор у співслужінні священників звершив Божественну Літургію, та освятив престіл у свято Різдва Івана Хрестителя.

24 Чер 2025
  • Вівторок в 00:31
  • м. Свалява
Слово дня

У сьогоднішній недільній драматичній сцені з Євангелія ми бачимо зустріч Христа з тим, що можна назвати вибухом темряви. Двоє біснуватих, які жили в гробах, стали уособленням крайнього духовного, психологічного й соціального розпаду. Вони викликали страх, жили поза межами людського життя, були буквально вигнані з громади. І саме туди приходить Ісус.


Ісус не боїться темряви. Він не уникає хаосу. Більше того — Матей показує: Він приходить саме туди, де найстрашніше, щоб показати владу Небесного Царства, що з Ним вже прийшло на землю. Він не веде з демонами діалогу, не читає формул. Він каже одне слово — «Ідіть!» — і темрява втікає.


Це неймовірна новина для кожного з нас. Бо ми теж часто маємо в житті зони хаосу: глибокі страхи, пригнічення, залежності, гнів, безнадію, навіть внутрішнє божевілля. Іноді ми вже не можемо впоратись. Але ця історія каже: ніщо не встоїть перед словом Ісуса.


Та є й інший аспект цієї події — реакція мешканців міста. Вони вбачають у зціленні загрозу, бо воно коштувало їм матеріальних втрат. І, замість подяки, просять Ісуса піти геть. Їм дорожчі свині, ніж життя двох людей. Це трагічне нагадування, що Бог не нав’язується. Він приходить, але насильно не залишається. Іноді ми, як особи чи як суспільство, самі женемо Бога, бо Його присутність загрожує нашому комфорту, нашим схемам, звичкам, нашим «стадам».


Цей євангельський уривок є для нас як обіцянка так і попередження:


Обіцянка, що жодна темрява не має останнього слова, якщо впустити Ісуса.


Попередження, що ми можемо втратити Бога, якщо дорожчими для нас залишаються інші «цінності».


Для нас, як народу, ця сцена — надзвичайно промовиста. Ми живемо в час великого конфлікту — зовнішнього і внутрішнього. Ми бачимо демонічне обличчя війни, несправедливості, корупції, агресії, зради, цинізму. Але Христос і далі говорить Своє Слово. І хоче, щоб ми не боялися пустити Його у найстрашніші місця — у «гроби» нашої душі, в «гроби» нашого суспільного буття.


Якщо ми не дозволимо Йому прийти й очистити, то залишимось наодинці зі своїми «свиньми» — зі страхами, втраченим сенсом і колективним безглуздям. А якщо впустимо — навіть за ціну втрат — тоді почнемо жити вже не у владі легіону, а у свободі Божого Царства.


«І Він увійшов до човна й переплив назад» — Ісус піде, якщо Його не хочуть. Але сьогодні — ще є час запросити Його. І сказати:


Господи, увійди в наш страх і біль, в наші зруйновані міста і цілі регіони, в наше заморене демонами суспільство… Очисти нас! Врятуй нас!


О. Іван Купар

Найважливіше на сьогодні

Дикастерія у справах святих офіційно повідомила про нову дату беатифікації священномученика Петра Павла Ороса

Детальніше
Ужгородська Унія

Історія створення МГКЄ


Архітектура
Сакральні пам’ятки

Наша древня єпархія багата на сакральні пам’ятки, які притягують не лише вірників нашої Церкви, але також і численних туристів, для яких наші давні церкви є не лише просто музейним експонатом, але й місцем молитви та роздумів.


Детальніше
Духовність
Відпустові місця

Прощі нагадують нам нашу земну мандрівку до неба. Традиційно це інтенсивний час відновлення молитви. Для прочан, які шукають живих джерел молитви, відпустові місця - це виняткові місця, де можна пережити різні форми християнської молитви.


Детальніше
Рекреація
Пасторальні центри

Життя християнина - це не лише молитва, але й братнє перебування у спільноті, яка разом йде до спасіння. Наші пасторальні центри є місцем, де наші вірні збираються, щоб разом пережити цінний духовний та людський досвід через молитву, відпочинок, спілкування.


Детальніше

Не маємо іншого довір'я, крім того, що його черпаємо від Тебе, Діво найпокірніша.

св.Єфрем Сирійський, Проповідь про Пречисту .діву Марію

Мене дивує, що декому неясно, чи можна Пресвяту Діву називати Богородицею чи ні. Коли ж Господь наш Ісус Христос є Богом, то якже не може бути Богородицею Пресвята Діва, що Його породила?

св. Кирило Олександрійський, Перший лист до єгипетських монахів

Багато імен має Марія і мені приємно ними її називати. Вона - нове небо , бо  вній Цар царів мешкав. У неї Він увійшов і прийшов на світ, подібний до неї формою і видом. Марія - це виноградна лоза, що в надприродний спосіб видала виноград як плід. Вона - джерело, з якого б'є жива вода для спраглих, і ті, що п'ють її, видають стократний плід

св. Єфрем Сирійський, Проповідь на Христове Різдво

Відповідаючи на вимоги сучасності наша єпархія реалізовує різні проєкти, покликані на покращення загального добробуту Церкви та народу. Це і робота з військовими, ромами, молоддю, збереження культурних пам'яток тощо.

Церква в особливий спосіб опікується людьми, які потребують особливої допомоги. У цих людях ми зустрічаємо самого Христа, який сказав: “Що ви зробили одному з найменших оцих - те ви мені зробили”.

Семінарія - серце нашої єпархії. Тут молоді хлопці, які колись відчули поклик Бога, плекають та розкривають своє покликання.

Наша єпархія пропонує для вірних різні паломництва, під час яких можна пізнати не лише культурні та історичні місця, але і збагатитися духовно та поглибити свою віру.

img
...я не маю що дати, хіба що цей Рожанець...
о. Петро ОРОС
Усе для Тебе ІСУСЕ!
о. Петро ОРОС
...Нікуди тікати не буду. І що за біда, як вб’ють: умерти за Христа – значить вічно жити
Бл. Теодор Ромжа єпископ Мукачівський
...Прошу молитися на Вервиці чим частіше...
о. Петро ОРОС
...Нехай буде СВЯТА ВОЛЯ ГОСПОДА...
о. Петро ОРОС
Мамко Божа спаси мене!
о. Петро ОРОС
…Тобі, Твоєму Пречистому Серцю вручаємо і присвячуємо себе, Матір Милосердя. Проси у Господа ту милість, яка в змозі відразу привернути людське серце...
Бл. Теодор Ромжа єпископ Мукачівський
...Хто на Бога надіється, той не обманеться!...
о. Петро ОРОС
...Не тратьте надії і не сумуйте! З нами-бо сила доброго нашого Бога!...
о. Петро ОРОС
...Не журіться нич, Бог буде вам помагати. І я чим буду годен, тим вам поможу...
о. Петро ОРОС
...Це життя коротке, але від цього життя залежить наше вічне життя...
о. Петро ОРОС
Минулі події
Слово дня
Переглянути все
    • У сьогоднішній недільній драматичній сцені з Євангелія ми бачимо зустріч Христа з тим, що можна назвати вибухом темряви. Двоє біснуватих, які жили в гробах, стали уособленням крайнього духовного, психологічного й соціального розпаду. Вони викликали страх, жили поза межами людського життя, були буквально вигнані з громади. І саме туди приходить Ісус.


      Ісус не боїться темряви. Він не уникає хаосу. Більше того — Матей показує: Він приходить саме туди, де найстрашніше, щоб показати владу Небесного Царства, що з Ним вже прийшло на землю. Він не веде з демонами діалогу, не читає формул. Він каже одне слово — «Ідіть!» — і темрява втікає.


      Це неймовірна новина для кожного з нас. Бо ми теж часто маємо в житті зони хаосу: глибокі страхи, пригнічення, залежності, гнів, безнадію, навіть внутрішнє божевілля. Іноді ми вже не можемо впоратись. Але ця історія каже: ніщо не встоїть перед словом Ісуса.


      Та є й інший аспект цієї події — реакція мешканців міста. Вони вбачають у зціленні загрозу, бо воно коштувало їм матеріальних втрат. І, замість подяки, просять Ісуса піти геть. Їм дорожчі свині, ніж життя двох людей. Це трагічне нагадування, що Бог не нав’язується. Він приходить, але насильно не залишається. Іноді ми, як особи чи як суспільство, самі женемо Бога, бо Його присутність загрожує нашому комфорту, нашим схемам, звичкам, нашим «стадам».


      Цей євангельський уривок є для нас як обіцянка так і попередження:


      Обіцянка, що жодна темрява не має останнього слова, якщо впустити Ісуса.


      Попередження, що ми можемо втратити Бога, якщо дорожчими для нас залишаються інші «цінності».


      Для нас, як народу, ця сцена — надзвичайно промовиста. Ми живемо в час великого конфлікту — зовнішнього і внутрішнього. Ми бачимо демонічне обличчя війни, несправедливості, корупції, агресії, зради, цинізму. Але Христос і далі говорить Своє Слово. І хоче, щоб ми не боялися пустити Його у найстрашніші місця — у «гроби» нашої душі, в «гроби» нашого суспільного буття.


      Якщо ми не дозволимо Йому прийти й очистити, то залишимось наодинці зі своїми «свиньми» — зі страхами, втраченим сенсом і колективним безглуздям. А якщо впустимо — навіть за ціну втрат — тоді почнемо жити вже не у владі легіону, а у свободі Божого Царства.


      «І Він увійшов до човна й переплив назад» — Ісус піде, якщо Його не хочуть. Але сьогодні — ще є час запросити Його. І сказати:


      Господи, увійди в наш страх і біль, в наші зруйновані міста і цілі регіони, в наше заморене демонами суспільство… Очисти нас! Врятуй нас!


      О. Іван Купар

    • Сьогоднішнє євангельське слово знову показує нам глибоку прірву між Христом і тенденціями цього світу: Христос зцілює, визволяє, чинить милосердя, а натомість Його переслідують і обвинувачують. Він не вступає в конфлікт, не чинить революції — Він просто йде до тих, хто Його потребує. І робить це не з бажанням слави чи політичної перемоги, а з любові, але світ це не хоче прийняти.

      Це Слово сьогодні дуже промовисте до нас, українців, які вже довгий час живемо у стані війни і де кожен з нас має собі прояснити, що третього не дано, нема золотої серединки – ми або на боці добра, тобто з Христом, і тоді Він дасть нам перемогу, і ми ще будемо з Ним збирати (блага), або без нього ми розгубимо і те що ніби маємо.

      Його заклик звучить чітко: «Хто не зо Мною, той проти Мене».

      Бути з Ним — означає діяти: захищати гідність життя, чинити милосердя, прощати, коли важко, свідчити правду, навіть коли вона незручна.

      Це розважання — не просто про далекий конфлікт з фарисеями, а про наш щоденний вибір: залишитися на боці Христа, навіть коли темно. Навіть коли страшно. Навіть коли Його шлях — це шлях жертви.

      Бо тільки так ми зможемо побачити Царство Боже — і вже тут, серед війни та страждань, стати носіями Його миру.

      о. Іван Купар
    • Сьогоднішнє євангельське зцілення сухорукого в суботу — це Боже слово, яке говорить у саме серце нашої сучасної української реальності — реальності війни, вбивств, зневаги до людського життя і болючого запитання: «Де Бог у цьому всьому?»


      У цій історії Христос ніби навмисно вступає в конфлікт із тими, хто ставить форму понад суть, релігійний обряд понад милосердя, закон понад людину. Він не чекає кращого моменту, Він зцілює саме в суботу — в день, коли це “не можна”. Але для Христа головне — людина, яка страждає. Він бачить не “порушення порядку”, а конкретну долю, конкретну біль. Бо для Бога кожна людина — безцінна, навіть якщо для суспільства вона стала «сухорукою», «непотрібною», «зламаною».

      Хіба не це ми бачимо й сьогодні? Скільки людей стало просто “статистикою”? Скільки життів стерто з лиця землі лише тому, що хтось вирішив, ніби має право панувати? Світ забуває, що людина — образ Божий. І саме тому нам так болить.

      У час війни Церква — як Христос — має сміливо нагадувати: Сьогоднішнє євангельське зцілення сухорукого в суботу — це Боже слово, яке говорить у саме серце нашої сучасної української реальності — реальності війни, вбивств, зневаги до людського життя і болючого запитання: «Де Бог у цьому всьому?»

      О. Іван Купар
    • [audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/Неділя 4 по ЗСД__g6.mp3[/audio]


      У сьогоднішньому Євангелії ми бачимо Ісуса в Капернаумі — Він проголошує Добру Новину і творить чуда. Одним із головних персонажів є сотник — людина, яка, на перший погляд, має владу, авторитет і успіх. Він керує іншими, звик до контролю, до сили. Але навіть такий чоловік переживає момент, коли розуміє: не все в його руках.

      І це дуже близько до нас. Коли ми стикаємося з ситуаціями, на які не маємо впливу, в нас з’являється спокуса нарікати, шукати винних, замикатися в розчаруванні. Це — відголосок первородного досвіду Адама, який не повірив Божому слову і сховався.

      Але Євангеліє відкриває нам інший шлях: наші обмеження можуть стати початком віри. Кожна криза, кожен момент безсилля — це не випадковість, а можливість, яку Бог дозволяє, щоби звернути нашу увагу на Себе. Бо Він — Той, Хто Словом може зробити чудо.

      І найбільше чудо — це не зцілення чи знаки, а відкриття себе як улюбленого сина чи доньки, що з довірою сприймає Боже Слово. І тоді ця віра неминуче веде до братерства — до любові та прийняття ближнього.

      о. Ігор Секмар

    0:00
    /
    • [audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/П'ятиця 4 тижня по ЗСД__n8.mp3[/audio]

      В Євангелії від Матея неодноразово бачимо, як євангелист вказує: в Ісусі Христі сповнився весь Закон і Пророки. Але суть цього сповнення не в букві, а в любові та милосерді, які є його глибоким фундаментом.

      Сьогоднішнє Євангеліє показує нам чергову суперечку Ісуса з фарисеями. Вони не можуть прийняти того, що Закон був порушений — навіть коли це порушення служить людині. Їхнє серце не здатне побачити більше, ніж формальність. І саме тут Ісус відкриває драму: коли відсутній фундамент любові, Закон стає інструментом осуду, а осуд веде до смерті.

      Це Слово ставить і нам запитання:


      Чи знання, які я маю з віри, традиції, Церкви — приносять любов і милосердя, чи осуд і відмежування?

      Бо коли людина ще не досвідчила Божої любові до себе — любові, яка знімає тягар страху, дарує відчуття миру, захищеності й прощення — тоді вона починає використовувати Закон для самозахисту. І наслідком цього стає нездатність приймати іншого — особливо в його слабкості, в інакшості, в гріховності.

      Але Христос — це наш щоденний Хліб, Той, хто насичує найглибшу спрагу нашого серця — спрагу любові. Він не прийшов скасувати Закон, але наповнити його Собою, тобто любов’ю. І тому кожен, хто живе Ним, вже не служить букві, а дихає Духом, який оживляє.

      о. Ігор Секмар
    0:00
    /
    • [audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/Четвер 4 тижня по ЗСД__vt.mp3[/audio]

      Сьогодні ми чуємо продовження вчорашнього слова, яке запрошувало нас проживати життя згідно з правдою про себе: що ми — люблені Отцем, що ми — не самі. Ця правда може стати живою в нас лише тоді, коли ми є смиренними — коли дозволяємо Богові діяти у нашому житті.

      А смирення — це не слабкість, а внутрішня готовність відкривати серце на Божу присутність. Цьому смиренню ми навчаємось у контакті з Христом — через молитву, слухання Його слова і участь у Євхаристії.

      Прийняти Його ярмо означає бути поруч із Ним, бути з’єднаним у дорозі. Лише так можна нести ярмо життя з легкістю. Лише так можливо жити не для себе, а для іншого — у радості, свободі та вірі.

      о. Ігор Секмар


    0:00
    /
    • [audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/СЕРЕДА 4 тижня по ЗСД__72.mp3[/audio]

      У сьогоднішньому Євангелії ми чуємо, як Ісус прославляє Отця:

      «Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти втаїв це від мудрих і розумних, а відкрив немовлятам».

      Йдеться не лише про розум, а про «мудрість світу цього» — прагнення знати все, все контролювати, самому себе забезпечити. Але Євангеліє відкриває нам щось важливіше: досвід того, що я — улюблений син, улюблена донька Отця.

      Коли людина не має цього досвіду, вона починає мислити як сирота: намагається сама себе захистити від страху за сьогодні, за майбутнє, від того, що скажуть інші. Вона живе в напрузі самозахисту.

      Але щоб вийти з цього, щоб справді відчути любов Отця, потрібно навчитися бути смиренним, як немовля. Смиренний — це той, хто дозволяє Богові діяти навіть у ситуаціях, які здаються нерозумними чи нелогічними. Той, хто не хапається одразу за силу чи контроль, щоб себе захистити, але покладається на Того, Хто любить.

      Це слово відкриває нам шлях миру і лагідності, шлях справжньої правди — жити як улюблені діти Отця.

      о. Ігор Секмар

    0:00
    /