" Отак, кажу вам, що на небі буде більша радісь над одним грішником що кається, як над дев'яносто дев'ятьма праведниками, що їм не треба покаяння (Лк. 15. 7)".
Неодноразово ми, християни, люди з вірою в Єдиного Бога Отця, необачно або з гордості, можемо відкинути слабких у вірі або людей, що згрішили.
Натомість Ісус, заходить в будинки, приходить на поля, на роздоріжжя, опускається в найнепроглядніші місця нашого існування, щоб віднайти загублену цінність - Душу грішника.
Віднаходить тих, що заблукали і радіє великою радістю, що віднайшов втрачених. "Цей грішників приймає і їсть разом з ними (Лк. 15.2)".
Осудження, відкинення, погорда, байдужість не є єфективним методом до навернення або віднайдення грішників. Навпаки, ми самі дозволяємо гріху, відводити нас від Бога, і блукати.
Натомість пригорнути з батьківською любов'ю, допомогти підвестися з упадку, відшукати заблуканих і привести до Церкви - це стати чоловіком, що знайшов загублену вівцю, це стати жінкою, що знайшла загублену драхму, це стати тими, що радіють з навернення навіть одного грішника.
Місія нас, як християн - це допомагати Богу знаходити тимчасово втрачених, бо і ми неодноразово губимося і Бог нас знаходить і радіє за нашу навернену душу.
" Ви бо колись були темрявою, тепер же - світлом у Господі, поводьтеся як діти світла( Еф 5.8)". Амінь.
О. Віктор Мица