Слово дня

Поява Ісуса в житті прокаженого та дія Божого Слова назавжди перевернула його життя. До тепер він кричав тільки тоді коли наближалися люди, щоб попередити їх про те, що поруч він – хворий на небезпечну хворобу, тож усі мали триматись на безпечній відстані. До моменту зустрічі з Ісусом Його крик був криком відчаю сповненого болем. Тепер це є радісний крик прослави Бога, вияв поклоніння і подяки.

Центром християнського життя є Євхаристія – подяка Отцеві через Ісуса у Святому Дусі «за всіх і за все». В ширшому сенсі Євхаристія не повинна закінчуватися відпустом на Літургії. Подяка Богові у Христі, з Христом та через Христа повинна виробити в нас Євхаристійну поставу за «всіх і за все» – за людей яких любимо чи не любимо, за приємне радісне і бажане та за сумне, прикре і не бажане. Через кожну особу і кожну подію Господь нас чогось навчає і по особливому промовляє навіть тоді, коли це здається найменш ймовірним чи зрозумілим. Пишучи до спільноти в Солуні, яка  прийняла Боже слово та свідчила Христа серед численних утисків (пор. 1 Сол 1, 6 – 7) апостол Павло просить: «За все дякуйте!» (1 Сол 5, 18).

«Він був самарянин». Для Ізраїльтянина – самарянин означає чужий, той хто не правильно думає та вірить. В очах Ісуса це чоловік, який терпить, вміє бачити, славити Бога та дякувати…

Наскільки ми здатні дивитися на світ через призму Євангелії, щоб кожного дня наново вчитися бачити, прославляти та дякувати?

Історію про зцілення кровоточивої розповідають також Матей (9:18−26) та Лука (8:40−56). Це чудо трапилося тоді, коли Ісус на прохання Яіра іде до його дому, щоб допомогти його дочці, і, виявивши, що вона вже померла, воскрешає її. Отож, чуда Ісуса, об’єднані в Мк 4:35−5:43, засвідчують, що Він має владу над будь-якими силами, які поневолюють людину: зовнішніми (сили природи чи демони) та внутрішніми (хвороби чи смерть).

Марко також показує, що віра, навіть така боязка, як у кровоточивої жінки, дуже важлива та має особливу цінність, позаяк може «мобілізувати» Бога. Жінка була настільки мудра, що зосередилася не на своїй хворобі, але на Ісусі, її віра була більша за страх. Коли ж її викрили, вона відверто розповіла, що Ісус зробив їй.

Сила Ісуса виявляє безсилля будь-яких «сил», які в різних формах (катастрофи, напади демонів, хвороби, смерть) протистоять Богові та людям. Марко засвідчує, що Ісус спроможний їх подолати. Усі чуда, однак, вимагають від нас одного – довіри, а чотири Євангелія засвідчують, що Ісус гідний її: те, що Він обіцяє, завжди виконує (Лк 1:1−4). Цей текст дуже промовисто демонструє, що тільки Божа сила абсолютна, а фізична смерть не є завершенням людського життя. Тому зустрітися з Ісусом та пізнати Його – це зустрітися з Життям та пізнати Бога.

О. Роман Северин

У Євангеліях Йосиф не говорить жодного слова. Він діє, виконує Божу волю, підкоряється Божому Слову, яке приходить через ангела у снах. Чи міг Йосиф засумніватися або не правильно зрозуміти слова ангела? Потенційно міг, та він постійно робить те, що Бог від нього хоче, і це завжди вимагає великої довіри, а найбільше тоді, коли Божа воля перевершує розуміння конкретної людини і є навіть наявної культури.

Матей декілька разів стверджує, що ангел Господній приходив до Йосифа у снах з Божим Словом, і той не просто смиренно підкорявся йому – це Слово підносило його і спрямовувало його життя: для Божих наказів та реакції Йосифа на них євангелист використовує грецьке дієслово ἐγείρω / egeiro – дослівно означає «вставати» (Мт 2:13, 14, 20, 21), яке в Новому Завіті часто використовується на означення Воскресіння Самого Ісуса. Приклад Йосифа і Марії дає нам змогу краще зрозуміти наше християнське покликання у його багатьох вимірах…

О. Роман Северин

Мудреці дуже зраділи, коли побачили зорю. Ці язичники старанно шукали Христа. Ірод планував Його вбити, священники залишалися байдужими, книжники, які знали, де народиться Месія, на цю подію просто не відреагували. Позаяк пізніше спадкоємці цих єрусалимських провідників будуть вимагати розправи над Ісусом, то Матей, можливо, хотів показати, яка тонка межа відділяє байдужість до Ісуса від співучасті в Його розп’ятті. Народ у Єрусалимі був стривожений. Таке різне ставлення було передвістям того, як прийняли Месію в Ізраїлі та як Його приймають до сьогодні…

Мудреці принесли Ісусові дари: золото – символ божества і слави, воно свідчить про сліпучу досконалість Божественної особи Ісуса; ладан – це натирання, косметичний засіб, який вказує на аромат життя безгрішної досконалості; смирна – гірка трава, вона передвіщає страждання, які перетерпить Ісус, коли візьме на Себе гріхи світу. Ісая передбачив, що язичники прийдуть до Месії з дарами, але згадав тільки золото й ладан (пор. Іс 60:3–7), позаяк говорив про Його Другий прихід у силі і славі. Тоді не буде смирни, тому що Він уже не буде страждати. Матей згадує про смирну, бо має на увазі Перший прихід Христа.

Сьогодні можемо дати Богові тільки те, чого Він Сам бажає, – своє серце (пор. Прип 23:26), щоб Він учинив нас Своїм храмом (пор. 1 Кор 3:16–17) та обдарував повнотою життя (пор. Йо 10:10)…

О. Роман Северин

Євангелист Матей засвідчує грандіозну та незбагненну подію – Син Божий воплочується і входить у нашу складну та стражденну історію, щоби принести нам визволення та спасіння. Усе це відбувається в неможливий і незрозумілий для людського розуму спосіб та засвідчує, яку велику цінність у Божих очах має життя людини.
Бог, який став людиною, отримує ім’я, яке на івриті звучить як «Єшуа»– дослівно означає «Ягве є спасінням», а грецькою – Ісус. Саме так звали людину, яка привела єврейський народ в Обіцяну Землю після смерті Мойсея. Матей вважає, що Ісус дасть людям те, на що лише натякав Закон Мойсея: Ісус врятує свій народ не від єгипетського рабства, а від рабства гріха, поверне людей не з географічного Вавилону, а з їх особистого вигнання, відлучення від власного серця і життя.
Імʼя Еммануїл, згадане у пророка Ісаї у віршах 7:14 та 8:8, євреї рідко наважувалися давати своїм дітям, адже воно означає «З нами Бог». Ця тема − основна в Євангелії від Матея, у кінці якого (Мт 28:20) Ісус обіцяє бути зі Своїм народом до кінця віку. Значення двох імен – Еммануїл та Ісус – дає змогу чіткіше зрозуміти суть священної історії. Бог не стоїть здалеку, а завжди перебуває з тими, хто в Нього вірить. Він постійно творить, і деякі Його дії видаються дивними та незрозумілими, та всі вони спрямовані на спасіння людей, які опинилися в безнадійних ситуаціях, які потребують Його втручання. Бог чинить те, що здається людям абсолютно неймовірним. Таким є Бог, таким є Ісус у розповіді Матея.

Вузька дорога переважно незручна і навіть небезпечна, так само, як і життя у правді, вірності Богові, співчутті, милосерді, служінні, прощенні та самопожертві. Відважитися рухатися вузькою дорогою означає зробити вольовий та свідомий вибір, не завжди зрозумілий для загалу, а отже, і не надто популярний.
Широка дорога більше популярна, зручна і навіть безпечна в короткостроковій перспективі. Це дорога пристосувань, кар’єри, особистої вигоди, пасивної позиції, кон’юнктури, та найстрашніше – це хибний шлях, який у Біблії називається гріхом. Саме через гріх ненормальні речі почали сприйматися як нормальні, а нормальні – як щось нездійсненне та виняткове. Тому для того, щоби бути людиною згідно з Божим задумом, сьогодні треба вибирати вузьку дорогу – дорогу Божого, а не деградованого людського глузду.
Заклик Христа докладати зусилля, щоб «увійти через тісні ворота» – це звернення, яке вказує, що ми маємо зробити свою частину роботи, щоб у кінці отримати те, що перевершує наші мрії та сподівання.

Притчі Ісуса містять настільки велику глибину, що їх можна пояснювати та розуміти на дуже багатьох рівнях. У майже 40-ка притчах Ісус із неперевершеною майстерністю та вражаючою влучністю передав те, що людською мовою передати майже неможливо, – тайну Божого Царства, його приходу, росту, реакції на нього… Притча про сіяча не виняток – її можна читати й переживати на багатьох рівнях. Найпростіше сприймати її як частину Історії спасіння, яка дещо інакше представлена у притчі про злочинних виноградарів (Мк 12:1−12; пор. Іс 5:1−7): на Божі дари та ініціативи завжди є різна реакція – як позитивна, так і негативна.
Перечитуючи цю притчу, варто завжди звертати увагу на велике Боже смирення, навіть певну делікатність у ставленні до людини. Бог уподібнюється до малого зерняти, яке вмирає, щоби принести плід і дарувати чи підтримати комусь життя. Зерно має в собі велику силу та потенціал, але непридатний ґрунт може повністю заблокувати ріст навіть найкращого зерна.
З іншого боку, вражає Божа щедрість та великодушність. Сіяч щедрий так само, як щедрий і великодушний Небесний Отець, Який посилає Своє Слово – Свого Єдинородного Сина до тих, які чують, і тих, які інколи чути не хочуть. Як би дивно це не звучало, але цю щедрість Божої любові можна порівняти з «марнотратною» любов’ю батька, який великодушно приймає молодшого сина після повернення з далекого краю, і водночас щирий і смиренний щодо старшого, який не може вибачити батькові, що той прийняв свого заблуканого молодшого сина (пор. Лк 15:11−32).
Щедре сіяння сіяча розбиває у друзки всяку людську прагматичну логіку, всілякі розрахунки та порахунки й уможливлює нове життя навіть там, де воно видається просто неможливим. Коли Ісус прийшов у дім Закхея то сказав: «Син Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк 19:10). Ця парадоксальна логіка відлунює і в притчі про сіяча.

о. Роман Северин

Уривок Євангелія дня містить дві теми, які перегукуються між собою. Книжники, які прийшли з Єрусалима звинуватили Ісуса в тому, що Він чинить чудеса бісівською силою, продемонстрували цим абсолютну закритість на спосіб Божої дії та присутності в Ісусі Христі. Таке явне приписування сатані чудес, які чинив Бог в Ісусі, Сам Ісус називає гріхом проти Святого Духа. По суті, йшлося про відверте та зухвале протиставлення себе Божій волі. Родичі Ісуса були схвильовані Його активною прилюдною діяльністю, тому прийшли до Нього, можливо, для розмови, або щоб забрати Його додому. У відповідь на їхній прихід Ісус вказує на пріоритет духовної спорідненості між тими, які відкриті на виконання Божої волі. На прикладі цих двох випадків Марко запрошує своїх читачів відкритися на таїнственну Божу Присутність в Ісусі Христі та закликає ставати учнями Його Царства через виконання Божої волі – усього, що сприяє спасінню та добру кожної людини.

Ніхто з близьких (чи родичів) Ісуса до Його Воскресіння з мертвих не міг усвідомити, що Бог, про Якого пророкував Ісая, у плоті Ісуса поставив Свій намет посеред нас – саме такий дослівний переклад грецького виразу «Слово сталося тілом» (Йо 1:14). Ще менше усвідомлювали це офіційні релігійні провідники народу – люди, які вважали, що все знають про Бога. Зрештою, ніхто тоді не міг осягнути, що Бог у славі в Ісаї  6-й розділ і Страждаючий Слуга Господній в Ісаї 53-й розділ – Той самий Господь. Коли сучасники Ісуса бачили, як Він – зовні така ж людина, як і вони, почав чинити надзвичайні речі, які людині не під силу, тоді це здалося їм чимось таким, що їхні розум і воля відмовилися прийняти. Усі вони були певні, що Бог не може бути настільки близько і діяти таким чином. Найгострішою, очевидно, була реакція «експертів», адже такий Бог ставав для них небезпечний, Він порушував їхнє статус-кво…
Господь сказав через пророка Ісаю: «Думки бо Мої – не ваші думки, і дороги ваші – не Мої дороги, – слово Господнє. 9. Бо так, як небо вище від землі, так Мої дороги вищі від доріг ваших і думки Мої вищі від думок ваших» (Іс 55:8−9). Деякі родичі Ісуса надто по-людськи, приземлено дивилися на Його життя, Його повну посвяту служінню, чудеса, і вважали це серйозною проблемою. Єдиним поясненням того, що переходило межі їхнього звичайного досвіду, було те, що Ісус, певно, несповна розуму. Усе це дуже промовисто демонструє, що Бог в Ісусі Христі готовий зробити з любові до нас. Упродовж історії Церкви багатьох святих, які всім серцем наслідували Христа, також уважали за ненормальних людей – ніхто насправді не розумів, що вони були «хворі» любов’ю до Христа, а через Нього − і до інших людей…

Постать Ісуса приваблювала настільки багато людей, що Він потребував помічників. Для цього Він вийшов на високу гору і забрав від суєти світу тих, які мають стати уповноваженими посланцями Його сили та волі. Гори у Біблії часто слугують місцем Божого об’явлення. Із Собою Ісус покликав учнів, «яких Сам хотів», і всі вони відповіли на Боже суверенне запрошення. Ми не чуємо, що хтось із них перепитував, чому вони мають іти з Ним або для чого. Слова Ісуса, Його запрошення було достатньо. Для кожного з них Господь має Свій план, і кожен із них має змогу і свобідну волю зреалізувати цей таїнственний Божий задум.

Цілком можливо, що покликаних було більше, і Господь вибирає з цієї групи дванадцятьох, які отримають особливе завдання. Дванадцять насамперед повинні бути при Ньому. Вони не мають просто часто відвідувати Ісуса або дізнаватися через інших учнів, як у Нього справи. Основа їхнього покликання, їхнього нового життя, яке назавжди змінило усе дотеперішнє існування, полягає в тому, щоби відтепер назавжди бути з Ісусом. За цими кількома словами криється дуже багато…

Притча промовисто прозора: господар представляє Бога – Його милосердя й доброта свідчать, що Він із постійною великодушністю запрошує людей до Царства, проте настане день, коли запрошення буде анульовано і вже буде пізно відповідати на нього; гості, які відмовилися прийти, – це ті, які відкинули заклик Царства, а друга група символізує людей, які відповіли на запрошення. Їхній низький соціальний статус вказує на те, що великодушність Бога аж ніяк не обмежується прийнятими в соціумі рамками та що Він поширює Своє запрошення на відкинутих цього світу. Бенкет – добре відомий в юдаїзмі образ радощів і тріумфу, який чекає на Божий народ в кінці часів. Слуги мають допоміжну роль, хоча пізніше могли означати людей, які проповідують Боже Слово.

Найбільш дивне у цій притчі – одностайна відмова гостей від запрошення. Причини відмовок виглядають доволі смішно й непереконливо зважаючи на те, Хто запрошує на бенкет. Цією притчею Ісус демонструє, наскільки абсурдним є будь-який аргумент, чому людина відкидає заклик / запрошення Бога увійти в Його Царство.

о. Роман Северин

Сліпці не дозволяють іншим людям відволікти їх від прохання до Ісуса чи заглушити їхнє благання. Натовп, який слідував за Ісусом, не хотів, щоб ці нещасні привернули Його увагу – вони мали свої питання до Нього, передовсім про те, коли Він встановить Царство для Ізраїлю, і зовсім не розуміли, що Боже Царство приходить насамперед до слабких, убогих та відкинутих. Однак тверда віра стражденних у силу Ісуса була сильнішою за незадоволення та зацитькування натовпу.

Співчуття та милосердя Ісуса, про яке якимось чином довідалися сліпці, було остаточною мотивацією для їхніх дій. Бог знає про біль у житті Своїх людей, тому Ісус постійно чинить діла милосердя.

Розповідаючи цю дивовижну історію про ревну молитву стражденних та блискавичну дію Божого милосердя в Ісусі Христі, Матей сигналізує, що ті, які отримали великі Божі дари, повинні наслідувати Ісуса – ставати Його учнями, і коли євангелист говорить про слідування за Ісусом, то завжди має на увазі слідування як учнів, яке в контексті Євангелія означає також і хресну дорогу.