Слово дня

[audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/Неділя 3 по ЗСД__jg.mp3[/audio]

    Для кращого розуміння сьогоднішнього євангелія нам на допомогу приходить уривок з пророка Ісаї 49 глава: " 14. А Сіон  сказав: "Господь мене покинув, забув мене владика мій". 15. Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду".
    Це слово здається трохи дивним на перший погляд, тому що ми кожен свій день проживаємо у різних переживаннях, у різних плануваннях. І чуємо, що Ісус каже не турбуватися ні про що.
    Але це слово хоче говорити про речі трохи глибші. Воно говорить про ту тривогу і неспокій, які можемо проживати у нашій буденності, які походять з того що ми забуваємо ті слова які каже Ісая: "Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду". І наслідком цього стає, що я можу почати жити своє життя у автопровидінні. Ця спокуса автономії переслідує кожну людину ще від Адама і Єви. І це приводить до двох наслідків: самотності та життя повністю опертого на власні сили. Що в кінці кінців приводить до стомленості від життя, не цікавості і втрати сенсу. І врешті решт це слово не є про якийсь фаталізм, тобто що тепер не треба нічого робити, бо те все зробить Бог.
    Але це євангеліє хоче нам нагадувати про те, що є головним в нашому житті — шукати найперше Царства Божого, бути з іншим паном, тобто шукати відносин з Отцем. Бо що мені з того, що буду мати все, але не буду мати сенсу і радості.

[audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/Субота 3 по ЗСД__7y.mp3[/audio]

Сьогоднішнє слово хоче говорити нам про нашу невпевненість, яка походить з того, на що я спираюсь у своєму житті. Тому що є речі, на які, спираючись, я завжди буду відчувати себе не до кінця насиченим. Це стосується тих базових потреб, які присутні з нами від нашого народження: бути ситим, не мати спраги, бути одітим. І якщо то в моєму серці панує егоїзм і страх бути залишеним, то ці потреби можуть масштабуватися і закривати очі на те, що мені потрібно насправді, щоб проживати своє життя в спокої і довір’ї.

І Христос цим словом хоче давати нове життя. Життя, яке не має того страху бути залишеним. Нове сьогодні, в якому я довіряю Божому провидінню у моєму житті. Це не означає, що зникнуть проблеми, що все завжди буде добре, що кожного дня буду мати що їсти і пити. Але те, що Бог є той люблячий отець, який не залишає своїх синів і дочок. І те, що стається кожного дня, є тим, через що Отець кожного з нас веде до неба.

о.Ігор Секмар

[audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/Пятниця 3 по ЗСД Серця Ісуса__c5.mp3[/audio]

Багато з нас бачили той образ Ісуса, який вказує на своє серце або тримає його в руках. Про що хоче говорити цей образ?

Якщо згадаємо собі часи, коли ми були закохані, то в листах або в смс, коли клали символ серця, він завжди говорив про невимовну любов до тієї особи. Але у випадку з Христом є все набагато глибше.

Ми, коли любимо, то ми це робимо через почуття та емоції. Бог у свою чергу проявляє свою любов через конкретні речі, і Його любов до нас не є просто лише почуттям, але є чимось, що ми можемо доторкнутися руками. І це серце вказує на всю любов, яку Христос має до нас і яку ми можемо відчути через Євхаристію. І це важливо, оскільки ми часто думаємо, що бути християнином - це знати певну доктрину. Але те, що змінює життя, - це знати, що я є любленим.

о. Ігор Секмар

[audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/четвер 3 тижня зсд__qo.mp3[/audio]

Може здатися, що сьогонішнє євангеліє говорить про якусь крайню щирість (говорити все), виглядувати якийсь гріх який хтось приховує і потім з того робити скандал. Але ні.

 Чуємо, що Христос говорить про якусь темноті: «Що вам кажу в темноті, кажіть те при світлі…». Що насправді Ісус говорить в темряві, або в тайні, що потім буде сказано при світлі? Кожна людина, яка проживає дсвід спасіння, має дуже таємну зустріч з Богом в тямряві своєї душі. Кожний хто приходить до справжнього християнства, приходить туди через досвід зустрічі з Богом.

 Тож сьогоднішнє слово запрошує нас до того голосіння, яке є проповіддю любові Божої, яку кожен досвідчив у тій таємній зустрічі.

о. Ігор Секмар

[audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/сереад 3 зсд__n3.mp3[/audio]

 Кожного разу коли беремо участь у Літургії ми стаємо учасниками Божого таїнства перемоги любові над злом. І знаєте, що євхаристія,яку ми приймаємо, не є якимось дійством яке відбулося в церкві, а поза дверима церкви зовсім інше життя. Але ми їмо тіло і кров Христову, щоб проживати своє життя євхаристійно, тобто для того, хто є біля мене кожного дня. Як каже учитель церкви Іван Кавасила, що навіть у батьків і дітей є різна кров, але приймаючи тіло і кров Ісуса Христа ми всі стаємо однокровними з ним.

 І сьогодні чуємо слово яке запрошує нас бути вівцями серед вовків. Вівця для іраїльтянина в ті часи була твариною яка забезпечувала життя бо під час життя давала найголовніші речі: їжу і одяг. І навіть помираючи ставала їжею і одягом. Ця вівця є образом Ісуса який вмираючи дарує життя для нас.

       Через участь в євхаристії ми стаємо вівцями, які не мають страху перед вовками, але знають що віддаючи себе не втрачають, але дарують життя для іншого.

о. Ігор Секмар

[audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/Вівторок 3 по ЗСД__sb.mp3[/audio]

 Думаю, що багато хто проживав ті моменти в житті, коли для когось робиш добрі справи, а у відповідь отримував зовсім протилежне ставлення. І наша автоматична реакція «ну я тобі ще покажу!!!». Можемо помітити цей моментальний перехід від любові до помсти.
    І сьогодні чуємо ці слова: «там де не послухають ваших слів, виходячи з того міста, обтрусіть порох з ніг ваших». І може звучати як певна погроза або «дозвіл на помсту» тому, хто не приймає любові. Але цей жест обтрушування пороху з ніг насправді є жестом братської любові де Христос пропонує змінити помсту на братською любов’ю, яка вміє чекати. Тому що коли ізраільтянин ішов проповідувати до язичницького краю і вони не хотіли приймати тої проповіді любові Отця, то повертаючись назад і входячи до свого краю робив цей жест, який мав на увазі таку річ: «навіть якщо ти не приймаєш це слово любові нашого Отця, то я все одно продовжую любити тебе як брата і чекаю взаємності від тебе».

[audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/понеділок 3 по ЗСД__yg.mp3[/audio]

Вівця є твариною яка не може прожити без пастиря, вона мусить мати того хто її направить до місця де вона може їсти і пити. Ми живемо в часи де людина є «кимось» коли вона є незалежною, сильною, має владу, не має потребу ні в Бозі, ні в комусь іншому. В особливий спосіб молодь живе згідно з ідеї «ніколи не впасти, не показати себе слабким». Але якщо пригадаємо момент первородного гріха коли людина захотіла бути автономною і сильною приводить до того, що Адам знаходить себе слабким, повним страху, нагим. Це і є наслідок кожного з нас коли ця брехня цього світу починає вкорінюватися в нашому серці, стаємо «стомленими і прибитими, немов вівці які не мають пастиря».
    І згодом бачимо покликання дванадцятьох, які точно не були «переліком переможців», але як знаємо, то були люди зі своїми слабкостями і недоліками: Петро, який буде розчарований в собі, Яків і Іван які будуть просити в Христа перед страстями щоб він допоміг їм просунутись по кар’єрі, Тома повний сумнівів та інші. Бачимо що Ісус не вибирає «найкращих», але кличе людей слабких.
    Сьогоднішнє слово кличе нас подивитися в себе, в ту кімнату де ми ховаємо наші слабкості від інших і дозволити увійти туди Ісусові який дивиться на нас милосердно, щоб зустріч з ним мала наслідок любові, а не самовдосконалення. Бо людина є насправді реалізована коли має в серці милосердя і співчуття, коли має ніжність і розуміння.

[audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/неділя 2 по зсд__en.mp3[/audio]

Запрошення Ісуса до рибалок – це не лише запрошення до учнівства, але й до нового життя. Він не просто пропонує їм змінити свою професію, він пропонує їм стати частиною чогось більшого, бути рибалками людей. Ця історія нагадує нам, що Бог завжди запрошує нас до нових можливостей і служіння. Ісус ніколи не помиляється, коли обирає когось. Подібно до рибалок, ми можемо відповісти на Його заклик, відкинувши свої обмеження та підпорядковуючи Йому своє життя. І якщо ми це зробимо, Його благодать змінить наші життя і дозволить нам служити іншим, привертаючи їх до любові та спасіння.

о. Андрій Лендєл

[audio]https://mgce.uz.ua/images/summernote/blog/СУбота 2 по ЗСД__lt.mp3[/audio]

Наше слово, яке виходить із наших вуст, має потужну силу. Людське слово може давати життя, і навпаки, забирати його. Наші судження певних ситуацій та людей завжди присутні в нашому житті, але чи добре слово, чи погане дуже часто залежить від нашого вибору. Сьогоднішнє слово акцентує нашу увагу на цьому. Що сьогодні обираю я? Чи благословити, чи проклясти? Добре слово сказати про когось чи погане? Осудити чи виправдати? Поглянувши на наше щоденне життя, навіть досить побожне, ми бачимо, де двоє зберуться, ніколи не обійдеться, щоб третього не осудили. Ісус каже нам: "Де двоє, троє зібрані в Ім'я Моє, там Я серед них." Тож, використовуймо наше слово як великий дар, щоб будувати одне одного та підтримувати.

о. Андрій Лендєл